Електронна енциклопедія «Вікіпедія» дає таке визначення цього поняття: толерантність – у загальному значенні здатність приймати щось, не схвалюючи це. На індивідуальному рівні – це здатність сприймати без агресії думки, які відрізняються від власних, а також – особливості поведінки та способу життя інших. Терпимість до чужого способу життя, поведінки, звичаїв, почуттів, ідей, вірувань є умовою стабільності та єдності суспільств, особливо тих, які не є гомогенними ні у релігійному, ні в етнічному, ні в інших соціальних вимірах.[2] Таке ж коротке і незмістовне означення дає «Український педагогічний словник».[5]  Це ще раз ілюструє невивченість цього питання в психології.

          Ще одне означення, не стільки психологічне, скільки біологічне, є в словнику з психології 90-го року видання.

        Толерантність (від лат. tolerantia – терпіння) – відсутність або послаблення реагування на який-небудь несприятливий фактор в результаті зниження чутливості на його вплив. Наприклад, толерантність до тривоги проявляється

 в підвищенні порогу емоційного реагування на загрозливу ситуацію, а

зовнішньо – в витримці, самовладанні, здатності дієво виносити несприятливі впливи без зниження адаптивних можливостей.[3]

         Це слово в медицині знають як здатність організму переносити вплив тих чи інших чинників. У суспільстві це означає терпимість до інших думок, поглядів, традицій.

          Толерантність – це не поступка, поблажливість чи потурання. Це передусім – активна позиція, що формується на основі визнання універсальних прав та основних свобод людини.

          Виховання є найефективнішим засобом запобігання проявам нетерпимості. Виховання в дусі толерантності починається з прищеплення  людям знань про їхні права та свободи з метою забезпечити їхню реалізацію та зміцнити прагнення кожного до захисту прав інших.

         Толерантність учня початкового ступеня навчання – це повага, сприйняття та розуміння багатого різноманіття думок інших людей, форм самовираження та самовиявлення особистості.

         Проблема культури спілкування, толерантного ставлення до його учасників – одна з найгостріших  як в школі, так і в суспільстві загалом. Розуміючи, що ми усі різні і що потрібно сприймати іншу людину  такою, якою вона є, ми не завжди поводимося коректно і адекватно. Важливо бути терпимим по відношенню один до одного, що зазвичай нелегко. «Педагогіка співпраці» і «толерантність» - ті поняття, без яких неможливі які-небудь перетворення в сучасній школі. Шлях до толерантності – це серйозна емоційна, інтелектуальна праця і психічна напруга, яка можлива тільки на основі зміни  самої себе, своїх стереотипів, своєї свідомості.

         Процес формування толерантності у молодших школярів буде ефективнішим, якщо: розроблена система розвитку толерантності, що забезпечує можливості оволодіння необхідними цілями, завданнями, принципами, знаннями, уміннями толерантного характеру; - організація процесу толерантного виховання спрямована не лише на активізацію

учбово – пізнавальної роботи, але і на створення умов для включення молодших школярів в різні види соціально – значимої діяльності в школі і сім’ї, - педагогічні умови формування толерантності включатимуть пізнавальний, особовий і комунікативний блоки.

         Виходячи з даних критеріїв, можна виокремити такі етапи формування толерантності  молодших школярів:

         Організаційно – підготовчий. Діагностика толерантних установок молодших школярів і членів їхніх родин. Вчитель на цьому етапі проводить анкетування  учнів початкової школи і членів їхньої родини з питань толерантних установок.

         Інформаційне забезпечення. Забезпечення інформованості з проблеми толерантності, підвищення толерантної культури як самих школярів, так і членів їхніх родин. На цьому етапі вчитель має проводити різноманітні бесіди, лекції, позакласні заходи за відповідною тематикою.

         Формування толерантного мислення в родині. Розвиток толерантних якостей у членів родини та самоаналізу на основі рефлексії.

         Розвиток комунікативних навичок.

         Розвиток моральної сфери учнів.

         Дуже корисним буде застосування у своїй роботі вчителями книги Бетті Ріердон «Толерантність – дорога до миру». Ця книга  містить поради для вчителів початкової ланки, середніх і старших класів, як боротися з нетолерантністю в школі, як розвинути атмосферу дружби в колективі, як допомогти жертвам нетолерантності.

          Цей посібник є частиною програми ООН, яка на даний час дуже переживає через глобальну дегуманізацію суспільства, в якому ростуть діти. Діти, які стають жорстокими і нетерпимими один до одного. Автор цієї книги намагається допомогти поступово виховати толерантну людину – починаючи з того, що толерантним має бути педагог. В школі має царити толерантне середовище, за словами автора цього легко досягти, показуючи школярам

різноманітність цього світу. Також в праці містяться ознаки того, що в колективі панує інтолерантність – такі як насмішки, дискримінація та багато інших.

         Як дуже вірно радить ООН, цю книгу треба широко розповсюдити в сфері освіти, психології, педагогіки, адже це великий шанс діагностувати і покращити в наших школах, а можливо і в інших закладах, атмосферу толерантності.[4]

          Які ж критерії є визначними у вихованні толерантності? У визначенні ціннісного ставлення до людини у дітей молодшого шкільного віку слід опиратися на когнітивний, емоційно – мотиваційний, поведінково – діяльнісний критерії.

         Показниками когнітивного критерію є знання та уявлення молодших школярів про людяність, гідність, справедливість, толерантність, відповідальність.

         Емоційно – мотиваційний критерій передбачає здатність довіряти своїм відчуттям і розглядати їх як основу для вибору поведінки, прояв ціннісного, шанобливого ставлення до кожної людини, вимогливість до себе та інших.

         Показниками поведінково – діяльнісного критерію є вміння оцінювати власні дії, вчинки та давати оцінку діям інших людей, здатність до вчинку – чуйності, вчинку – розради, вміння відстоювати гідність іншої людини та власну гідність, дотримуватися слова, передбачати наслідки власних дій за власною спонукою, а не за підказкою чи вказівками дорослих.

         Ми спостерігаємо таку картину: діти знають, що існують моральні правила, але не мають уявлення, чому їх необхідно виконувати. Основні мотиви моральної поведінки – страх перед покаранням або бажання заслужити похвалу, увагу тощо. У дітей ще не сформоване ціннісне ставлення у ставленні до оточуючих. Вони не усвідомлюють, що доброзичливо ставитися необхідно не тому, що так говорять (будуть карати або хвалити), а для того, щоб доставити іншим радість і самому отримати від цього задоволення. Отже, у молодших школярів необхідно виховувати не « авторитарну совість» - поступай морально, тому що тебе покарають. Необхідно виховувати « гуманну совість» - поступай ціннісно в ставленні до інших людей, тому що на цьому тримається життя в суспільстві та у світі. Дітям не вистачає етичних знань про моральні закони, їхній характер та значення у житті.

         Вважаю, що  учнями весь час треба проводити бесіди для з’ясування причин та мотивів вибору поведінки. Наприклад, на питання « Чому ти хочеш бути сильним?» діти найчастіше відповідають : « Щоб не ображали»,  «щоб боялись». Дуже мало хто це пояснював тим, що це необхідність із наміру захищати слабших, беззахисних. Тобто, більшість дітей орієнтується на бажання мати «практичні» якості, прагматичний напрямок. У переважної більшості учнів несформоване розуміння змісту моральних цінностей. А домінують бажання, спрямовані на отримання матеріальних цінностей, якихось зисків і переваг, тоді як про високі моральні якості не мають глибокого уявлення. Несформованість етичних знань, відсутність життєвого досвіду, незнання прикладів ціннісного ставлення до людей, високої моральності може призвести до зубожіння духовного світу учнів початкових класів. Життєві уявлення дітей відображають лише насущні потреби, що переконує вчителів в необхідності проведення відповідної виховної роботи щодо розширення знань морально – етичного спрямування, зокрема щодо ціннісного ставлення до людини.

         І все ж таки, у більшості дітей присутнє уміння співчувати, співпереживати, формується вміння оцінювати власні дії з позиції людяності і поваги до іншого. Діти можуть поставити себе на місце іншого, зрозуміти іншу людину. В дитячих колективах поступово накопичується досвід моральних взаємостосунків. Учні усвідомлюють моральну основу ціннісного ставлення до людини, до суспільства, до самого себе. З іншого боку виховання ціннісного ставлення до людини не носить активного характеру. Необхідна робота з цілеспрямованого розвитку у дітей моральних почуттів: розкриття дитині позитивних сторін оточуючих її людей, уміння бачити і відчувати чужий біль, а  також  дієвої участі, бажання прийти на допомогу, виховання у дитини прагнення цінувати особистість іншої людини.

         Звісно, вчителям не завадило б відвідати відповідні лекторії, семінарські заняття, отримати новітню інформацію з цієї проблеми, мати змогу проконсультуватися у науковців, ознайомитися з сучасними тенденціями у педагогіці, методичними розробками та виховними технологіями.

         Водночас вчителям треба звертати увагу на педагогічний вплив стосовно формування у молодших школярів ціннісного ставлення до людини засобами ЗМІ, кінофільмів зі сценами насилля, кризових явищ у соціумі, цинічне і лицемірне ставлення окремих представників влади до безхатченків, людей, які залишилися поза суспільством, пенсіонерів тощо.

         У своїй педагогічній практиці шкільні педагоги, як правило, покладаються на власні інтуїцію та досвід, керуючись не фактами педагогічної реальності, а своїми відчуттями, уявленнями, догадками, почуттями, асоціаціями, симпатіями та антипатіями тощо. Можна стверджувати, що виховання ціннісного ставлення до людини у молодших школярів проходить не систематично, стихійно, а основні причини цього – недостатня підготовка учителів ( зокрема, знання, володіння сучасними методами організації процесу залучення дітей до етичних знань). Лише незначна частина вчителів володіє сучасними методами морально – етичного виховання. Більшість використовує традиційні методи: позакласні заходи, бесіди про толерантність, забуваючи про виховні етичні ситуації, проблемні методи і т. ін., що пояснюється браком необхідних інформаційних, діагностичних і методичних розробок. Сучасні вчителі початкової школи потребують підтримки, допомоги і відповідної підготовки. Звісно, велику роль у вихованні толерантності відіграє сім’я.

         На думку О.Я. Савченко, «у школі дітей переважно переконують, повчають, а сім’я – це практична школа моралі. І якщо в сім’ї здоровий мікроклімат і діти виховуються особистим прикладом батьків у дусі моральності, гуманізму, відповідальності, це і є основою виховання»[1, с.90].

  Питанням толерантності впродовж останніх десяти років приділяється дуже багато уваги. Наприклад, 1995 рік був проголошений роком толерантності.

Є багато програм, які намагаються поширювати ці поняття серед школярів, молоді, інших верств населення. Скоріше за все, це викликано тим, що зараз в нашому світі, охопленому дегуманізацією, війнами, етнічними конфліктами, знання про толерантність допомагає людям задуматись і зупинитись. Можливо,  у наших школах варто було б ввести курс сучасного гуманізму, який би розповідав про загальнолюдські цінності.

         А поки що технологія виховання в молодших школярів толерантності передбачає обов’язкове дотримання у процесі роботи таких вимог:

1. Залучення всіх учнів до діяльності, пов’язаної з підготовкою та проведенням виховного заходу.

2. Стимулювання активності кожної дитини у спілкуванні та взаємодії з іншими дітьми під час виховного заходу.

3. Детальної підготовки й чіткої організації виховного заходу.

4. Пізнавальної цінності ( що було новим, значущим, корисним, цікавим для кожної дитини з точки зору виховання толерантності).

5. Емоційної долученості молодшого школяра до власної діяльності.

6. Високого естетичного рівня виховного заходу.

7. Позитивної самооцінки заходу його учасниками.

8. Впливу заходу на позитивні зміни в поведінці дітей ( прояв толерантності у взаємовідносинах, спільній діяльності, власних поведінкових актах).

Висновок

Із вище сказаного можна зробити висновок, що діти мають бажання до пізнання нового. Хоча коло знань про соціальний світ, ціннісне ставлення до людини у дітей є обмеженим. Більшість дітей не помічає морального аспекту в навколишній дійсності, проявляє бездушність, байдужість, душевну черствість.

         Виховання ціннісного ставлення до людини до рівня самостійного, усвідомленого прийняття рішення повинно стати перспективною метою у роботі з молодшими школярами. Учням треба доносити думку про те, що сама толерантність вже передбачає наявність деяких вищих етичних орієнтирів і цінностей, що й втримують її в «силовому полі» справжньої людяності.[6]

         Таким чином, виховання толерантності у дітей молодшого шкільного віку є актуальним напрямком у сучасній практиці виховання і потребує розробки відповідних виховних методик і технологій.